| Chapter 30 |
1 | ¶ А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї... |
2 | Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась! |
3 | Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу! |
4 | рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом... |
5 | Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв, |
6 | так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях, |
7 | ревіли вони між кущами, збирались під терням, |
8 | сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю! |
9 | А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором... |
10 | Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини, |
11 | бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм... |
12 | По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого... |
13 | Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати, |
14 | немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем... |
15 | ¶ Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє... |
16 | А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя! |
17 | Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються... |
18 | З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон. |
19 | Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу. |
20 | Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся... |
21 | Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки... |
22 | На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення! |
23 | Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого... |
24 | Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить? |
25 | Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала? |
26 | Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла... |
27 | Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя, |
28 | ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу... |
29 | Я став братом шакалам, а струсятам товаришем, |
30 | моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої... |
31 | І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим... |